Західні ЗМІ прогнозують глобальну газову кризу внаслідок зупинки транзиту російського газу Україною. Таке загострення “інформаційної війни” свідчить про наближення тренду, згідно якого РФ зможе остаточно втратити домінування на європейському газовому ринку.
Справжній “газовий апокалипсіс” та “потужну кризу” для Європи та Азії пророкують деякі закордонні ЗМІ. Від яких врятує, начебто, лише дешевий та бажаний російський газ… За останні тижні вийшла ціла низка публікацій, які більш або менш відкрито транслюють цей наратив.
І все це нібито через Україну, яка не пускає російський газ європейцям. А ті змушені його буквально відбирати у “бідних” азіатів, які залишаться чи-то без опалення, чи-то без кондиціонерів (бо навіщо індусам та єгиптянам опалення?)…
Серед перших була публікація Bloomberg, у якій стверджувалося, що світ вже готується до боротьби за постачання природного газу. Потім була публікація Reuters, де стверджувалось, що “Єврокомісія продовжить переговори з Україною про постачання природного газу до Європи”, у якій висвітлювалася виключно позиція Угорщини та Словаччини.
Відео дня
А вже 30-го січня Financial Times з посиланням на неназваних європейських урядовців повідомив, що у ЄС “йде дискусія”, чи варто відновити продаж російського трубопровідного газу до ЄС як “аргумент до врегулювання війни в Україні”. Що “бонусом” ще й знизить ціну на енергоносії у Європі. Що ж це за анонімні посадовці, серед яких “йде дискусія”? Як зазначається у статті – це “деякі офіційні особи Німеччини та Угорщини”. І все це на тлі спроб прем’єрів Словаччини та Угорщини зірвати чергове подовження санкцій проти Кремля.
І це лише незначна частка з цілого валу публікацій у міжнародних ЗМІ, які прямо або опосередковано просувають проросійські наративи. На прохання УНІАН, українські експерти розібрали, на чиїй стороні правда, і який проєкт має шанси “поховати” останні амбіції Кремля на домінування у “газовій” галузі Європи. Була б на те лише політична воля…
Реальна загроза або маніпуляція?
У ніч на 1 січня, в акурат “під ялинку”, угода про транзит українською ГТС російського газу до Європи зупинилася. Росія втратила приблизно 15 мільярдів кубометрів збуту свого газу на рік на “преміальному” європейському ринку з найвищими цінами. Через що недорахується до 6 мільярдів доларів прибутку на рік.
А європейські споживачі, відповідно, втратили стільки ж пропозиції більш дешевого трубопровідного “блакитного палива”. РФ вже давно не монополіст на ринку ЄС, проте вона досі домінує у окремих країнах на зразок Угорщини та Словаччини, де режими місцевих лідерів з авторитарними замашками буквально дотуються дешевим газом та нафтою з РФ. Таке собі “Придністров’я на максималках”.
За оцінками Bloomberg, складнощі цих держав з пошуком альтернативного блакитного палива спричинять у 2025 році “сутичку за газ” між Європою та Азією, збільшуючи попит та ціни у світі. Що може утворити глобальну паливну кризу, внаслідок якої найбільше постраждають “бідні країни”, до яких чомусь відносять Єгипет, Індію, Бангладеш та “держави Південної Америки”.
Але чи є взагалі підстави для таких моторошних прогнозів і наскільки об’єктивними є претензії до України щодо зупинки транзиту?
“Ще з часів Андропова була практика, коли західні ЗМІ публікували радянські наративи. Зараз теж це робиться не просто так. Мета – показати, що без російського газу Європа загине, Азія загине, Африка стане ще біднішою. Що без російського газу взагалі відбудеться “кінець Світу”. Тому ніби потрібно відновлювати поставки газу з РФ та знімати санкції. Це подається завуальовано і замасковано. Але мета зрозуміла”, – пояснює Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова.
Фахівець пояснює УНІАН, що конкуренція за ресурси завжди йде у світі і їх більше отримає той, хто запропонує вищу ціну. Але він не очікує, що на світовому ринку щось зміниться саме 2025 року порівняно з 2024-м.
“Українською ГТС йшли не такі вже великі обсяги. Всього 15 мільярдів кубометрів. Це взагалі ні про що для Європи, де споживання газу – понад 300 мільярдів кубометрів на рік. У ЄС є значні можливості для скорочення споживання завдяки “зеленій” енергетиці, а також налагоджені схеми постачання СПГ – з тих же США, де видобуток зростає, і якраз побудовано новий термінал зрідження СПГ, – продовжує думку пан Омельченко. – Також нещодавно запущено такий же термінал у Сенегалі. Збережуться й традиційні поставки з Катару, Норвегії, країн Північної та Центральної Африки. Тобто, газу вистачає всім”.
Також дослідник вкрай скептичний щодо формулювання “бідні азійські країни”, які, начебто, можуть залишитися без газу в опалювальний період.
“А хто там в Азії такий бідний, щоб не міг дозволити собі купити газ? Це Китай “бідний”? Чи Індія з Єгиптом? Індія зараз стрімко розвивається, а у Єгипту є власний газ. Південна Америка? Там зростає видобуток газу. Наприклад – у Бразилії та Гаяні. Тому не зрозуміло на кого ці тези розраховані”, – обурюється експерт на західну пресу.
Іван Ус, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, розділяє такі оцінки, але аргументує інакше.
“Перше, що слід зазначити – ціна на газ у Європі, яку маємо зараз, приблизно у 7,5 разів нижча порівняно з піковим показником серпня 2022 року. Тоді було 340 євро за мегават-годину. Ціна на момент розмови – 46,9 євро за 1 мВт/г. Тобто, зараз немає якихось високих цін у Європі. Тому оці заяви про високі ціни вірні лише частково. Бо ціни дійсно трохи зросли, порівняно з мінімумами. Але вони не зросли драматично”, – наполягає фахівець-економіст.
Газу на світовому ринку достатньо і за прийнятними цінами.
“У Європі є велика пропозиція азербайджанського, катарського та – поки що – російського газу. А конкуренція завжди впливає на ціни у бік зменшення. Тому заяви про якесь значне зростання цін сприймаю з подивом. Вони навіть зараз не дуже-то зростають (після зупинки транзиту Україною, – УНІАН)”, – завершує думку економічний експерт.
Тобто, все далеко не так погано у світі, як це намагаються продемонструвати окремі автори на Заході. Але є й “ложка правди” у цій “бочці маніпуляцій”.
На чому базуються обвинувачення проти України
Апокаліптичні газові прогнози обґрунтовуються тим, що світовий ринок має певний баланс попиту та пропозиції. Зміна балансу одразу впливає на ціни по всій планеті. Тобто, питання у масштабах цих “дисбалансів” та часу, який знадобиться ринку щоб їх “перетравити”. І ось до цих “апокаліптичних” прогнозів якраз і є претензії у фахівців. Адже те, що ринок газу став “глобальним” (а не регіональним, як раніше), має й зворотній ефект – збільшення пропозиції СПГ штовхає ціни вниз.
“Вже сформувався світовий ринок газу. Раніше він був регіональним, а тепер став світовим. Тепер покупець може замовляти партії газу з будь-якої країни світу, де є термінал СПГ”, – пояснює Володимир Омельченко.
А ось нестача потужностей для зберігання вже купленого газу, про що теж згадують закордонні ЗМІ – це для ЄС більш нагальна проблема, стверджує експерт. Через що європейці вимушені купляти газ навіть на піках сезону, коли ціни найвищі, а не запасатися необхідними обсягами влітку, коли газ найдешевший.
“Це частково правда. Загальна ємність газових сховищ у ЄС складає лише близько 120 мільярдів кубічних метрів. На початку осінньо-зимового періоду вони були заповнені десь на 95%”, – каже фахівець та додає, що європейці могли б активніше використовувати українські сховища, але бояться це робити.
“Українські сховища були заповнені лише приблизно на 30%. А українські сховища найбільші в Європі, які європейці могли б використовувати. Тому я не вважаю цю проблему критичною для ЄС”, – каже експерт.
Україна на офіційному рівні, до речі, зараз вже просуває концепт “газового сейфу Європи” у вигляді українських сховищ. Але ажіотажу у західних ЗМІ щодо цього не помітно через російські загрози.. Хоча це так само може зменшити ціни у ЄС взимку.
“Було вже сім потужних хвиль атак на українські газові сховища. Саме масованих – обстрілів ракетами, а не дронових. Це вчергове демонструє терористичний характер Росії. Бо вона намагається знищити газову інфраструктуру, яка, у тому числі, забезпечує газом європейські країни. Тим самим Кремль “відлякує” західних трейдерів від використання українських сховищ, – зауважує Володимир Омельченко. – Також вони ініціюють різні фейкові інфоприводи, на зразок того, що Україна нібито “обстріляла” “Турецький потік”. Таким чином РФ також намагається підняти ціни на європейському ринку. Ціни дійсно були підвищені, але лише на кілька днів. І вже пішли вниз”.
Тобто, ціни все ж зростають у Європі та світі. Але наскільки вірна тут найбільш резонансна теза західних ЗМІ, що через опосередкований вплив України “бідні” країни залишаться без опалення?
“Бідні” проти “багатих”?
У експертів є багато питань щодо “бідних країн” “Глобального Півдня”, адже вони часто самі є експортерами газу або нафти. Та й темпи економічного зростання у “бідних” значно випереджають “розвинені країни”.
“Якщо ціни злетять у світі, то порівняно бідним країнам дійсно буде важче його купувати. Але спочатку хай ще злетять… Щодо Єгипту, там дійсно зараз певні економічні складнощі, пов’язані зі зменшенням надходжень з Суецького каналу, який був найбільшим джерелом наповнення бюджету, – окреслює ситуацію у “Країні фараонів” Іван Ус. – Через активність єменських хуситів дуже скоротилася кількість суден, що проходить цим маршрутом. Ситуація складна, але не катастрофічна. Тим більше, що в Єгипту є власний газ. Там більше питань щодо поставок продовольства, ніж щодо газу”.
Експерт вважає, що єгипетська енергогенерація не настільки залежна від газу, і там є ще потужності для “маневру” (зокрема й “зелені” технології – у пустелі встановлено багато сонячних панелей та вітряків). Сам факт експорту газу, на його думку, вже показує, що країна навряд чи потребує великих обсягів імпорту “блакитного палива”, навіть в разі якихось сезонних закупівель.
Проте фахівець пропонує звернути увагу на іншу арабську країну, від якої найближчими роками багато залежатиме на газовому ринку Європи й світу – Сирію.
“Багато у Європі залежатиме від того, наскільки вдасться поєднати близькосхідний газ з європейськими споживачами. Я це називаю “Угода ХХІ” за аналогією з “Угодою сторіччя” у 1970-х – “газ в обмін на труби”. Тоді німці поставляли СРСР труби для побудови газогону до Європи, а Кремль платив за труби газом. Це був дуже масштабний проєкт. І схожий масштабний проєкт після повалення режиму Асада у Сирії може бути реалізований на Близькому Сході у ХХІ сторіччі, – вважає пан Ус. – Достатньо поєднати вже діючі ГТС Туреччини та Катару трубою, яка проходитиме територією Сирії, Йорданії та Саудівської Аравії. Тобто це буде газогін “Катар-Європа”, де хабом виступатиме Туреччина. Сподіваюсь, що будівництво газогону з Катару почнеться вже 2025 року”.
Експерт зауважує, що у згаданих країн вже є газогони, і їх потрібно з’єднати новою трубою “на відносно невеликому відрізку” шляху, що, в разі політичної волі, зможе запустити проєкт у 2026-2027 роках, “а може навіть до кінця 2025 року”. Про те, що Туреччина “готується замістити РФ на газовому ринку” теж вже є публікації на Заході. Щоправда, подібні заяви також можуть бути прихованим лобізмом інтересів РФ, адже Анкара продає до Європи у тому числі й російський газ. Втім, це не означає, що Ердоган відмовиться від спроб отримати близькосхідне “блакитне паливо”.
“Це обвалить ціни у Європі. Ідея газогону “Катар-Європа” не нова. Їй вже десь 15 років. Але тоді керівництво Сирії – на прохання Москви, я думаю – відмовилось від неї. І потім російські війська були присутні на території Сирії. Зокрема і для того, щоб такого газогону не було, – нагадує пан Ус. – Але зараз, після зміни влади у Сирії, вже лунають заяви у Катарі та Туреччині щодо повернення до цього проєкту. Не дарма Сирію вже відвідували міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, очільник МЗС України Андрій Сибіга, а згодом Анналена Бербок та інші європейські посадовці”.
Експерт наполягає, що будівництво газогону Катар-Європа “просто помножить на нуль” Росію та її претензії на ринок ЄС. Навіть в разі збереження якоїсь частки, Газпрому доведеться ще більше зменшувати ціни на тлі підвищення конкуренції, а отже – зменшувати прибутки.
Примітно, що РФ теж шукає обхідні шляхи для виходу з українсько-європейської “трубопровідної блокади”. Так, у межах угоди про стратегічне партнерство з Іраном, який є певною “калькою” безпекових угод, які зараз Україна підписує з партнерами, згадується будівництво газогону з РФ до Ірану територією Азербайджану.
Кремль таким чином хоче отримати доступ до іранських морських терміналів на випадок блокування у Європі ще й російських СПГ-терміналів (шляхом санкцій або “дронофікації”). Але обмежувати такі “стратегічні” потуги Кремля буде те, що Іран є прямим конкурентом РФ на ринку. Принаймні раніше успіху такі ініціативи не досягали.
Якщо в них нічого путнього не виходило у нафтогазовій галузі раніше, то навряд вийде й зараз. Не дарма одразу ж після підписання угоди у Тегерані “осадили” занадто радісних росіян заявою, що “про укладання союзу не йдеться” і відмовилися визнавати Крим та інші захоплені в Україні території російськими. Втім значно більший вплив на ринок зараз матиме трампівське “drill, baby, drill”, ніж перспективні газогони чи-то між Катаром та Туреччиною, чи-то між РФ та ІРІ.
Чи реально “вибити” РФ з ринку СПГ
Те, що Кремль вже готує запасні шляхи поставок “русского духа”… тобто російського газу вже натякає нам, що там відверто бояться 16-го пакету санкцій ЄС та зміни енергетичної політики США. Але наскільки взагалі реальним є блокування російського експорту СПГ за наявності у складі ЄС Угорщини та Словаччини?
“Поки що важко щось сказати. Хоча вже є приклад американських санкцій проти російського “Арктік СПГ 2”. Через них цей проєкт вже не може працювати на повну потужність. Але європейські компанії досі купують з цих проєктів “Новатеку” 16-18 мільярдів кубометрів СПГ. В основному це Франція, Бельгія та Іспанія, – вважає Володимир Омельченко. – Думаю, що санкції можуть бути введені лише після того, як Європа зможе компенсувати ці обсяги зі США. Вважаю також, що коли Трамп почне розвивати свою міжнародну енергетичну політику, то США та Європа посилять санкції проти російського СПГ. Там, де Америці вигідно, санкції проти РФ будуть посилюватись”.
Схожої думки й Іван Ус, який, однак, пропонує не забувати й про власні європейські потуги до збільшення видобутку (не лише у Європі, а й у Лівії та Африці загалом, де зростає активність європейських компаній).
“А є ж ще Норвегія. Нові потужності СПГ пропонують африканські країни для транзиту Середземним морем. Не будемо забувати про заяви Дональда Трампа, який наполягає, що європейцям потрібно більше закупати природного газу у США. А якщо країни ЄС цього не робитимуть, то він погрожує підняти мита на європейську продукцію. Виходить, що Україна підіграє Дональду Трампу (зупиняючи транзит російського газу, – УНІАН). Бо збільшує попит у ЄС саме на американський СПГ. І я не думаю, що імпортний газ буде занадто дорогим. Те, що на ринку СПГ багато гравців, позитивно впливає на ціни”, – зауважує пан Ус.
Він наполягає, що до кінця року пропозиція буде лише збільшуватися. Натомість питання щодо логістичних потужностей по доставці цього газу споживачу навряд вдасться вирішити поточного року.
“Я думаю, що на ринку вистачить газу і для Азії, і для Європи. Бо й на Близькому Сході, й у Африці збільшується видобуток. США теж будуть більше видобувати. У Венесуелі очікуються значні зміни за “сирійським” зразком, що збільшить пропозицію нафти після повернення нафтосервісних компаній зі США до видобутку. А між цінами на нафту та газ є прямий зв’язок. Тому, є дуже велика ймовірність, що ціни навпаки будуть значно нижчими у кінці 2025 року, ніж на початку року зараз”, – опонує прогнозам Bloomberg’у український експерт.
Таким чином, “газова сутичка” у 2025 році дійсно відбувається. Але, ймовірно, за дещо іншим сценарієм, ніж нам транслюють західні ЗМІ з посиланням на “неназваних посадовців” з проросійськими наративами. Нагальнішим буде питання не стільки нарощування експорту російського газу до ЄС, скільки, навпаки, його зниження та пошук конкурентних логістичних шляхів по його доставці споживачу з різних кінців світу.
І прояви “війни заголовків” у західній пресі якраз це опосередковано підтверджують. Адже “неназваним посадовцям” з Угорщини, Словаччини та інших країн, які досі закуповують російський газ, вкрай важливо зупинити цей тренд саме зараз, поки їх “патрон” з Кремля не втратив останні важелі впливу у ЄС.
Андрій Попов